…і доцьове

Та, що прийшла і прийняла моїх двох старших, подарувала мені велике щастя стати татом знову. Можете радіти зі мною, друзі і знайомі, постійні читачі і випадкові перехожі! У мене дочка!!! 9 лютого о 20:40 після декількох важких годин на грудях у моєї Юльки лежало чарівне янголятко, і мені випала честь бачити, як воно з’являється у світ.

Тепер мама і дитя мають змогу лежати поряд і знайомитись ближче, Хельга і Матіас ночують у щасливих бабусі з дідусем, а щасливий і втомлений тато, відписавши у свій бложик, лягає спочивати.

---

PS Коли хто має рекомендації стосовно гарного і змістовного жіночого імені, ласкаво прошу висловлюватись у коментах. Результат обов’язково повідомлю.

---

Update (12 лютого)
Матіас (з серьйозним виглядом):    «А давайтє назавьом нашу дєвачку Зинай!»
«А почєму Зинай, синок?» (дійсно цікаво)
Матя (вигляд той самий):               «Патамушта сильна пахоже на рєзіну…»

Німа сцена, розгубленість усіх учасників розмови»… і Матька вибухає сміхом

радіо

Нє! Ну тільки минули вихідні (воїстину!!!), а інбокс уже забитий. Ага, аби то! Один лиш товариш (дякую, Андрійко!) привітав поштою. Робота — арбайтен, Костя. Багато… Терміни? Шнелє! Треба було до свят (гонять, канєшно, але це ніби мотиватор). Ну то таке, не про це мова. Не вперше, не в останнє.
От тільки квітень на вулиці. Гарно, цвірінькливо. І дощі, схоже, піддались загальному весняному духу — закохались і тепер точно не знають, падати їм чи десь далі по небу повзти. А моя бідна голівонька цього не любить. Вона взагалі не любить дощів, і якщо вже по іншому ніяк, то хай би рішучі і цинічні. Дискомфорт — зовні багато перекладати, всередині сильно не хочеться і не сильно можеться. Нє, це я не скаржусь. Я ділюсь черговим життєвим хаком.

Полягає він ось. Для герметичної ізоляції себе у робочому середовищі, куди не проникали б стороні звуки, включаючи «Тато, а коли ми будемо вечеряти?» потрібна музичка. Нова, невислухана, така, яку слухати не огидно, але не виникає бажання вислуховувати. Мов туман над містом. Або саме місто, тільки коли між ним і мною нема окулярів. І без текстів.

Знайшов, ділюсь.
http://www.downtempo.org/

Власне, там читати майже нічого, там клацати треба і відкривати посилання у програвачах.

Діти, так і не докликавшись тата, у відчаї заснуть голодними. Гарантовано.