коли твоя кохана людина стоїть за один крок від краю життя, а ти геть ніц не можеш зробити…

коли стається інсульт у дружини, і розумієш, що зараз, коли вона в тебе безпомічна і непритомна на руках, поки приїде швидка, — це можуть бути ваші останні хвилини разом…

усвідомлювати, що твоя дитина підросла, і розуміє, що життя іноді безповоротно обривається не тільки у чужих і далаких людей…

зрозуміти, що у тебе справді багато щирих друзів, що готові утримати при собі гарні слова, і без зайвих слів підставити плече (і час, і кишеню, і багато чого іншого), але не змогти щиро і безоглядно тому радіти, бо їхня поміч знадобилась у час відчадушної нужди…

усвідомити у тридцять років, що, цілком можливо, нема вже життя попереду. що є просто життя, і раптом воно може обірватись. і потім навіть тим, хто залишився, ще надовго-надовго залишиться те, що було раніш…

пс більш фактично, моя дружина в реанімації у вкрай важкому стані без свідомості напівкроку від вічності. а що тиждень тому я розказував про досягнення, то спричинені вони виявились не проблемою з нервом у спині, а проблемою судини у головному мозку. тепер ця проблема дала про себе знати по повній

Advertisements