Життя дійсно продовжується, і тепер, оглядаючись назад, я можу з вдячністю і задоволенням дивитись на роки, щасливо прожиті з моєю дружиною. Вона померла, — вже нічого не зміниш. Можна було б зануритись у смуток і гіркоту, проте причин для цього майже нема. По ходу сумісного життя ми відкрили декілька чисто практичних принципів підтримання кохання, і тепер, знаходячись реально у стані оцінити, наскільки ми були успішними, хочу привести їх для широкого загалу. Можете сприймати, як чергову порцію життєвого лайфхакінґу для подружнього життя.

  1. Якщо кохаєш, віддавай час. Особливо, коли на це нема настрою і сил. Коли здається, що якась справа цікавіша/потрібніша/нагальніша за час з коханою людиною.
    Зрештою, справи можна виконати пізніше, доручити комусь іншому, відмінити, їхнє виконання симулювати тощо. Шукати ж часу на коханих іноді може бути пізно.
  2. Якщо кохаєш, то кохай навіть іноді всупереч відчуттю. Іноді десь під шкірою пече до іншої людини, іноді хтось інший здається цікавішим, іноді виникає чисто тваринна тяга до когось іншого, не до твоєї коханої людини. Проте любов — це посвята, це послушництво, це подвиг. Любов — це часто вольовий акт, а не акт емоційний.
  3. Якщо кохаєш, то шукай миру, а не істини. Не важливо, хто насправді був правий, а хто помилявся, якщо від пошуку цієї правди стає боляче коханій людині. Якщо питання справді варте уваги, то час (хай іноді й чималий) покаже, хто помилявся. Тим паче, якщо питання стосується якоїсь дурниці, то зовсім не важко взяти провину на себе (крім того, частково вона так і є — інакше не було б суперечки).
  4. Якщо кохаєш, то говори про це. І показуй. Показуй так, як зрозуміло твоїй коханій людині, а не самому тобі. Для цього треба розпитувати, щоб дізнатись, через що кохана людина може відчувати певність у твоїй любові. 
    (Марина знала, що я її люблю, коли я вислуховував, що її турбує і цікавить. Мені здавалось, що найкращий спосіб довести любов — то багато працювати і гарно дбати про забезпечення сім’ї. Коли я забував, через що вона почувається коханою, і зосереджувався на проявах кохання зрозумілими мені способами, тоді вона скаржилась, що я до неї охолов).
    А за дванадцять прожитих разом років (плюс майже три до шлюбу, коли разом ми не жили) було лише десь днів зо двадцять, коли б ми не зізнались одне одному у коханні. З них всього три дні були спричинені страшенним конфліктом, а решта — простою відсутністю зв’язку і тисячами кілометрів між нами.
  5. Якщо кохаєш, то говори зауваження лагідно. Чи краще, може, не говори взагалі. Але якщо вкрай треба сказати, то перше переконайся для себе, що любиш хай там що, що готовий жити з коханою людиною, якщо ця її вада нікуди не дінеться. Коли дійсно певний, лиш тоді скажи. Скажи вдвічі менше від того, що тобі не подобається чи що тебе дратує. Якщо кохання між вами живе, то, скоріш за все, чутливе закохане серце приведе до розуміння решти того, що викликає роздратування.
  6. Якщо кохаєш, то дозволяй помилки. Дозволяй по декілька підряд. Поглянь на себе її очима, і зрозумій, що сам помиляєшся багато. Дозволяй помилки, навіть якщо кохана людина їх не усвідомлює…

Це все у нас було, і тому ми змогли розпрощатись навіки з миром.
Це все ми час від часу забували, і тому після прощання на солодкому і теплому фоні залишився гіркий присмак, що вже нічого ніколи не виправиш, ні за що не відпрацюєш, нічого не зможеш компенсувати.

Звісно, принципів можна було б навести ще добру купку, але чомусь це згадалось наразі.

Усім високоякісного щастя, міцних нерозривних сімей, довгих щасливих років і спільної старості.

Advertisements