я вдома. нарешті вдома. тиждень пройшов у різних справах, але той тиждень був не тут. і був він повний клопоту, хай якого сумного і болючого, чи нудного і паперового, проте клопоту. а тепер це позаду, і я вдома.

звісно, домом назвати найману квартиру в чужому місті доволі важко. але місто чуже лиш від сили, бо прожив тут я з нею більшу частниу нашого щасливого життя. і в чужій найманій квартирі все скрізь її. я сиджу за її компом і набираю пост на її клавіатурі, на клавішах є пляма від її кави, а у бровзері відкриті її сторінки. у шафі висять її речі, біля ліжка стоять її тапки, у мене в кишені її телефон, а на підлозі помічаю її волосся. я чую скрізь її запах, по квартирі бігають її діти.

я все це люблю, люблю відчайдушно. але знати, що це все її, лиш її самої вже не буде ніколи — це неможливо!!!

Advertisements