…і доцьове

8s коментарів

Та, що прийшла і прийняла моїх двох старших, подарувала мені велике щастя стати татом знову. Можете радіти зі мною, друзі і знайомі, постійні читачі і випадкові перехожі! У мене дочка!!! 9 лютого о 20:40 після декількох важких годин на грудях у моєї Юльки лежало чарівне янголятко, і мені випала честь бачити, як воно з’являється у світ.

Тепер мама і дитя мають змогу лежати поряд і знайомитись ближче, Хельга і Матіас ночують у щасливих бабусі з дідусем, а щасливий і втомлений тато, відписавши у свій бложик, лягає спочивати.


PS Коли хто має рекомендації стосовно гарного і змістовного жіночого імені, ласкаво прошу висловлюватись у коментах. Результат обов’язково повідомлю.


Update (12 лютого)
Матіас (з серьйозним виглядом):    «А давайтє назавьом нашу дєвачку Зинай!»
«А почєму Зинай, синок?» (дійсно цікаво)
Матя (вигляд той самий):               «Патамушта сильна пахоже на рєзіну…»

Німа сцена, розгубленість усіх учасників розмови»… і Матька вибухає сміхом

остання п’ятниця

4s коментарів

За балконом ніч. Гарно, зоряно і п’ятниця. Дивлюсь крізь ґрати на Касіопею у себе над потилицею (хоча, по правді, так вивернути очі, щоб глянути над потилицею, якось важко; але усе ж зрозуміло) і думаю про життя. Думається якось більше про те, що би такого зготувати на тому тижні, коли піти на тиждень скупитись, що треба дітлахам ще до зими купити і всьо такоє — тобто зовсім не те, про що варто думати на одинці із зорями. Не цікаве, але все одно пишу, бо треба встигнути, бо це ж записи про відкриття, зроблені похапцем, на бігу (чи за злим жартом долі — на балконі). Оце тут на балконі до мене дійшло, що нині остання п’ятниця, коли я — самотній тато двох дітлахів. Завтра десь після четвертої вечора у паспорті цього тата стоятиме штампик, що він більше не самотній. Щоправда, засвідчене штампиком залишиться чисто юридичною формальністю без реальних фактичних підтверджень ще декілька днів, і лиш потім в нашу затишну холостяцьку барлогу прийде люба нам усім трьом гарна дівчина (угу, цей шлюб “старої школи” — без попереднього співжиття і дошлюбних “маленьких радостей”). Але як не крути — пару днів туди, пару сюди, а це останній “вільний” день.

Older Entries